Україна
Дмитро Васильєв, голова архітектурної компанії «Архіматика», вже 15 років формує новий Київ. Загальна площа побудованих і введених в експлуатацію проєктів компанії складає 1,8 мільйона квадратних метрів. На цій території цілком може вміститися карликова держава. Всього ж за час роботи компанії було спроєктовано понад 8,1 мільйона квадратних метрів житлових, офісних і громадських комплексів. Багато з них зводяться прямо зараз.
«Архіматиці» вдається змінювати ставлення містян до громадського майна та перетворювати житлові комплекси на справжні спільноти. У спільному інтерв’ю для блогу Ajax і онлайн-журналу Pragmatika.media Дмитро пояснює, що впливає на досвід користування містом та як зробити його більш безпечним.
У чому особливість підходу «Архіматики»? Чому саме вашим проєктам вдається змінювати Київ на краще?
Всі міста України, окрім історичних центрів, зібрані згідно радянським містобудівним методологіям, зокрема Афінської хартії 1950-х років. Незважаючи на те, що цей підхід вже давно спростований архітекторами, ми продовжуємо спостерігати, як зводяться нові мікрорайони з сумними пустирями між будинками та дискомфортними громадськими просторами.
Проблема в тому, що більшість людей просто не розуміє, що все може бути по-іншому. Вони не звикли вимагати поліпшення умов життя і вважають, що нормально жити саме так, як жили раніше.
Але робити житловий будинок комфортним не означає робити його дорого і з упором на естетику. Комфортно — це коли ви з коляскою входите у під’їзд без сходинок, коли не доводиться обходити машини, щоб вийти з двору. Наводиш людям подібні приклади, і вони починають замислюватися: «Виявляється, так можна було?»
Ми будуємо місто з нуля — створюємо його від самого початку комфортним для майбутніх мешканців. Закладаючи у свої проєкти нові цінності, ми наближаємо Україну до Європи.
А як зараз будують житлові комплекси в Європі?
Роблять так само, як у нас: є і точкова забудова, і планування цілих районів за містом — на територіях, які виводяться з промислового призначення, або на околицях, якщо місто розширюється. Різниця в тому, що у них вже є чудове міське середовище.
Ось ми були нещодавно у Лондоні. Забудовники зводять нові будинки без дитячих майданчиків, тому що за півкілометра від будинку є парк — хороший, упорядкований, з доріжками і зеленню, за ним доглядають. Там вже є класний дитячий майданчик — новий, чистий. Забудовнику немає сенсу облаштовувати свою маленьку зону, тому що місто вже працює як повноцінний організм, і забудовник лише додає в нього житловий будинок.
Або ось як будують нові райони у Відні. Що робить місто? У новий район проводять гілку метро, впроваджують інженерні мережі, складають генплан і вже після цього звертаються до бізнесменів: «Ось тут, будь ласка, що хочете: житло, офіси … Ми вам готові ці ділянки продати. А тут ми фіксуємо місце для школи — воно не продається». Ділянки розкуповують, а вторговані гроші йдуть на дитячі садки, школи, парки та інший благоустрій. Тому, коли район тільки починає будуватися, він уже зручний для майбутніх мешканців.
З якими пережитками минулого доводиться зараз боротися в Європі?
Європа намагається анігілювати важливість автомобіля у системі побудови міст і окремих міських просторів. Замість нього на чільне місце поміщають пішохідний простір, велосипедний і громадський транспорт.
Забудовники не роблять паркінги ні під будівлями, ні поруч з ними. Паркінги стали виносити за територію району так, щоб йти до автомобіля було довше, ніж до метро. У нас би таких людей «пошматували» за антигуманізм. А в них логіка така: якщо у людини буде вибір між тим, щоб взяти машину або проїхати дві зупинки на метро чи велосипеді, — нехай краще вибере другий варіант і не буде зайвий раз навантажувати дороги.
Такий підхід позитивно впливає на здоров’я громадян. Люди починають дихати більш чистим повітрям, займаються фізичними вправами, пересуваючись з точки А в точку Б пішки або на велосипеді. Я сподіваюся, що в найближчі 10 років цей підхід прийде і до нас.
Як зробити міські простори в Україні настільки ж комфортними і безпечними, як в Європі?
Безпека міста — це коли ти відчуваєш себе безпечно і в своїй квартирі, і за її межами.
Публічні міські простори повинні бути наповнені людьми. Вони мають забезпечувати людям можливість затриматися і провести там час. На перших поверхах повинні бути магазини, кафе, офіси, освітлення, вітрини, місця для відпочинку та розваг. Місця, де хочеться затриматися, сісти на лавку, щоб почитати або попрацювати з ноутбуком, познайомитися з сусідами.
Людина завжди відчуває себе безпечно в просторах, де є інші люди. І чим більше людей, тим безпечніше простір. Візьміть, наприклад, Хрещатик ввечері у вихідний день. Там всі себе почувають безпечно. Тому що ми розуміємо: якщо щось станеться, ми будемо не самі, нам допоможуть.
У своїх проєктах ми залишаємо звичайне фізичне планування самих кварталів, вулиць, просторів і переходимо до планування метафізики емоційних взаємозв’язків. Для нас вкрай важливо побудувати згуртоване співтовариство, створити нові цінності.
Тому ми знижуємо щільність забудови, незважаючи на те, що в Україні це сприймається негативно. В одній секції у нас виходить загалом близько 40 квартир. Поверховість низька, і у кожна будівля має свій двір. Він допомагає сусідам познайомитися ближче. Зазвичай ті мешканці, у кого є діти, знають один одного на ім’я — навіть якщо живуть не в одній секції.
У подібних умовах мешканці починають сприймати двір як щось своє: «Тут я живу, ось тут буду саджати кущі, щоб двір став зеленішим. Підключу Петю, Машу і подругу своєї доньки (чию маму звати Наталя Аркадіївна) — разом скинемося, перекопаємо і засіємо газон». Соціальні ініціативи дуже згуртовують людей. А можливість налагодити тісні зв’язки між мешканцями — перший крок до комфортного і безпечного середовища.
Також на сприйняття навколишнього середовища і емоційну безпеку дуже впливає відсутність машин у публічних просторах. На прогулянці ви перестаєте турбуватися, що дитина зараз побіжить під машину, і починаєте гуляти по доріжці, не озираючись.
Чи потрібно відгороджувати таку територію парканом? Вживати якісь захисні заходи?
На жаль, наш досвід показує, що спочатку ці заходи безпеки просто необхідні. Коли комплекс тільки забудовується і територія вже сформована, але мешканці ще не вселилися — її починають використовувати мешканці сусідніх будинків. Дехто приходить з дітьми просто погратися на дитячих майданчиках. Але разом з ними приходять і ті, хто хоче попити пива з горілкою. А потім мешканці нового будинку виявляють у своїй пісочниці склад склотари впереміш з більш небезпечними предметами.
Але я сприймаю паркани як первинний етап захисту. Це як з дитиною. Вона має підрости, зміцніти, а потім вже може дати відсіч будь-якому дорослому. В цей первинний момент її потрібно підтримати, захистити, а потім вже відпускати.
Коли люди зблизилися і співтовариство зміцніло, ми знімаємо огорожу. Сформовані цінності поширюються на довколишні споруди. Мешканці сусідніх районів також починають самоорганізовуватися, намагаючись упорядкувати двори і занедбані зони, формують громадські бюджети. Люди бачать, що можна жити по-іншому, розуміють, що починаються зміни — зароджуються ініціативні рухи, з’являється молодь, яка намагається і свій двір зробити більш комфортним.
Якщо у двох ЖК, які стоять один навпроти одного, однаковий благоустрій — мешканці не будуть відчувати ніякого протистояння. Не будуть скаржитися на сусідів, які приходять на їх майданчики і щось ламають.
В сучасних українських реаліях охорона території комплексу — це вимушений захід. Тому що коли якась компанія п’є пиво на лавці під вашим вікном, то в поліцію дзвонити марно — ніхто не приїде. Тож мешканці змушені спільно сплачувати за послуги охорони, яка буде реагувати на дрібні правопорушення і захищати суспільне майно: дитячі та спортивні майданчики, зелені насадження.
А як щодо захисту особистого майна в будинках? Чи можна сказати, що відповідальність за контроль безпеки особистого простору лежить на власниках квартир?
Можна сказати, що кожен повинен вживати заходів для гарантування безпеки свого майна. Але я б не сказав, що кожен несе повну відповідальність за свою безпеку. Все-таки для цього є державні структури, які повинні гарантувати нашу безпеку в суспільстві.
У Швейцарії, наприклад, вхідні двері скляні. І їх не зачиняють. Місцеві не бояться пограбувань, тому що майно застраховане, є сигналізація, а поліція завжди карає зловмисників. Чи сильно вони турбуються про безпеку своїх квартир? Ні, тому що знають: в країні є добре працююча правоохоронна система.
В Україні правоохоронні органи не гарантують необхідний рівень безпеки, і покластися на них неможливо. Тому кожен змушений самостійно займатися організацією безпеки власного майна, залучати додаткові охоронні структури.
👉 Читати також: Як вибрати охоронну компанію
Але крім захисту від вторгнення є також захист від техногенних лих: пожеж, потопів. І вони загрожують не тільки особистому простору. Чи повинен власник квартири брати на себе відповідальність за події такого типу?
Я думаю, що будь-яка людина, яка створює ризики для життя оточуючих, повинна брати їх до уваги і підстрахуватися. Тут можна провести пряму аналогію між власниками машин і власниками квартир.
Автомобіліст усвідомлює потенційну небезпеку на дорозі. Акуратне водіння допоможе уникнути аварії, але випадковості неминучі. Щоб не відшкодовувати збитки зі своєї кишені, власники автомобілів зазвичай їх страхують.
У квартирах з часом відбуваються дефектні зміни, які можуть призвести до протікання води, витоку газу, замикання… Якщо ти розумієш, що можеш когось залити або що може статися пожежа, то, по-перше, можеш запобігти загрозі за допомогою протипожежної сигналізації та датчиків. А по-друге, якщо ти не хочеш потім нести фінансову відповідальність за надзвичайні ситуації, подумай про те, щоб застрахувати своє майно.
